Верховний Суд розмежував нетотожність позовів у справі про визначення місця проживання дитини з іноземним елементом

Верховний Суд у Постанові від  22 жовтня 2025 року по справі № 308/9162/24, яку супроводжує наше бюро, поставив крапку у питанні тотожності позовів за відкритими судовим провадженнями  в двох юрисдикціях: «Чи можна відмовити у відкритті провадження у справі про визначення місця проживання дитини з матір’ю, якщо на розгляді суду у Чеській Республіці перебуває справа за заявою батька про передання неповнолітнього під почергову опіку батьків, визначення аліментів на дитину та врегулювання контактів із нею під час свят і шкільних канікул?»

Проблематика питання:
«Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачає частина друга статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», а також пункт 3 частини першої статті 186 ЦПК України (принцип lis alibi pendens) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 522/14257/21)».

Суть справи:
«Позивачка просила визначити місце проживання її сина разом із нею. Суд першої інстанції постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі. Вважав, що цей позов не можна розглядати через те, що аналогічний спір розглядає суд іноземної держави. Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та спрямовуючи до останнього справу для продовження розгляду, вказав, що відповідач не підтвердив те, що суди Чеської Республіки розпочали провадження у справі щодо визначення місця проживання сина сторін спору. Відповідач у касаційній скарзі стверджував, зокрема, що апеляційний суд безпідставно не звернув увагу на «аналогічність змісту» відкритої у Чеській Республіці справи зі справою про визначення місця проживання дитини в Україні. Тому просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Справа ускладнювалася наявною практикою ВС, де за подібних обставин, ВС вбачав тотожність позовів і відмовляв у провадженні в українських судах. Перед нами стояло завдання довести Суду, що позови не є тотожними і спір про визначення місця проживання дитини має розглядатися саме в українському суді, не зважаючи на позов, поданий батьком в чеському суді.

ВС взяв до уваги наші аргументи і зазначив, «що підстав для відмови у відкритті провадження у справі немає, бо предмет спору у Чеській Республіці стосується почергового батьківського піклування про сина, визначення розміру аліментів на дитину та врегулювання доступу до неї під час свят і шкільних канікул (див. постанови Міського суду м. Праги від 11 квітня 2024 року № 18 Со 104/2024-120 (пункт 2), від 5 вересня 2024 року № 18 Со 259/2024-511 (пункт 2), а також пропозиції батька щодо врегулювання відносин у вказаній справі (т. 5, а. с. 12-21, 36-46, 50 59, 145-165)). Цей предмет не є тотожним вимозі про визначення місця проживання сина з матір’ю».

Можна довго писати про весь бруд, все закулісся цієї справи, спроби викрадення дитини, маніпуляції в судах, коли в канцелярії суду «випадково падає печатка на ухвалу суду» і раптом ухвала, яку зносить апеляція, і незаконність якої підтверджує касація,  набирає чинності в день прийняття, не враховуючи строку на апеляційне оскарження, про спроби позбавити мене права займатися адвокатською практикою за участь в цій справі, про погрози і психологічний тиск на клієнтку – але драма не дає процесуального результату.

Результат дають правильні рішення і дії.

Що є правильним в таких справах:

1. Дистанціювання.
2. Фізичний захист дитини від викрадення.
3. Діяти на випередження.
4. Своєчасні та продумані процесуальні кроки.
5. Готуватись до найгіршого.
6. Конфіденційність.